Через дорожнечу українці прагнуть знайти шляхи скорочення своїх витрат на оплату «комуналки». Держава ніби намагається допомагати на цьому шляху, однак поки її допомога неоднозначна. Втім, у світі є не один приклад ефективного «урізання» рахунків за ЖКП.
Кілька років поспіль в Україні в силу різних причин зростають тарифи на житлово-комунальні послуги. «Стабілізація економіки», «європейські стандарти», «реформи заради якості», «енергетична незалежність» - такі мотиваційні словосполучення натхненно звучать у промовах політиків, проте стають дедалі боліснішими для громадян, рівень доходів яких з роками майже не змінюється, а то і суттєво йде донизу.
Влада ніби намагається полегшити «комунальний» удар по кишенях найменш заможних українців і усіляко апелює до енергозбереження та енергоефективності. Нам кажуть: «Звертайтеся за субсидіями», «Беріть кредити на утеплення житла». Мовляв – «Держава вас любить». Втім, на практиці теорія не завжди працює, точніше працює не в анонсованому напрямі.
За останньою заявою Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, в Україні практично кожен третій громадянин отримує пряму фінансову допомогу від держави на оплату житлово-комунальних послуг. Так, це доводить, що завдяки спрощеному механізму надання субсидій, державну компенсацію на оплату ЖКП отримати стало легше. Але це й означає, що 5,4 млн українських сімей тепер не зацікавлені в економії ресурсів. З іншого боку, як розуміти - «отримує пряму фінансову допомогу», коли в Україні субсидії досі не адресні і не монетизовані. Скоріше фінансову підтримку отримують надавачі житлово-комунальних послуг. Просто раніше вона називалася «державною компенсацією різниці в тарифах», надавалася безпосередньо підприємствам і була більшою, а з набранням чинності Закону №626-VIII, котрий забороняє встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги нижчими від так званого економічно-обґрунтованого рівня, надається опосередковано у зменшеному грошовому вимірі і під виглядом компенсації витрат населенню на оплату ЖКП. Іншими словами, держава скоротила свої витрати, із двох зол обравши меншу.
Те ж саме і з утепленням житла. За інформацією Мінрегіону, впродовж 2015 року було видано майже 65 тисяч енергоефективних кредитів. В Україні знайшлося близько 70 тисяч родин, котрі готові щомісячно, скажімо, впродовж трьох років виділяти додаткові кошти зі свого бюджету за кредитним рахунком поряд із оплатою комунальних послуг, в той час, коли саме лише утеплення житла не є запорукою енергоефективності. На переконання експертів, говорячи про енергоефективність, потрібно правильно розставляти пріоритети: першочергово подбати про облік теплової енергії та його регулювання, далі утеплення будівель, і наостанок - зменшення виробництва та постачання тепла. В ідеалі усі ці заходи потрібно впроваджувати комплексно і на рівні будинків, а не окремих квартир, інакше кінцевого результату – зменшення енергоспоживання і відповідно комунальних платежів – не досягнути. Ситуація ж з обліком теплової енергії в Україні бажає кращого. За підсумками Мінрегіону, у 2015 році рівень оснащення житлового фонду теплолічильниками сягнув – 51%. Самотужки ж поставити будинковий лічильник теплової енергії, як і налагодити поквартирний облік – задоволення не з дешевих. То хто ж виграє за допомогою державного механізму підтримки енергоефективності в Україні? – питання риторичне.
Так, арсеналі українців для боротьби з високими тарифами на комунальні послуги залишаються хіба що побутові хитрощі. Поміж тим, у розвинених країнах вже накопичено солідний досвід зменшення витрат на житлово-комунальні послуги. Як же «урізають» комунальні платежі за кордоном?
У Німеччині економія ресурсів - справа державна. Тут діє урядова програма, згідно з якою старі будинки утеплюються, ставляться нові вікна та системи теплоізоляції. А нові будівлі від фундаменту будуються з максимальним ступенем енергозбереження. Та й самі німці – люди вкрай ощадливі.
Для економії електроенергії майже в кожному будинку або квартирі встановлені двозонні лічильники (день-ніч), а в побуті використовуються виключно енергозберігаючі лампи та побутова техніка. Для економії тепла в більшості квартир стоять лічильники тепла, окрім цього кожен житель має можливість самостійно регулювати температуру в приміщеннях (зазвичай вона не перевищує 16-18 градусів). Нерідко вночі використовують електричні простирадла, які включаються і вимикаються автоматично. Такі заходи дозволяють, наприклад, жителю Берліна платити за опалення взимку квартири площею 60 кв. м. всього 50 євро в місяць (з урахуванням того, що середня заробітна плата в Німеччині 3310 євро – це небагато).
У Великобританії ситуація схожа, втім за характером економії енергоресурсів англійці дещо суворіші від німців. Так, в об’єднаному королівстві у всіх будинках є лічильники тепла і автономні котли, які дозволяють самостійно регулювати температуру в будинку. Дуже часто вона не перевищує 14 градусів, оскільки опалення вмикається вночі, а встановлювати батареї на кухні не прийнято. Однак, невисока температура в квартирі англійців не бентежить: по вечорах вони тепло вдягаються, а вночі сплять під двома ковдрами. При цьому в Англії існує також проект уряду за безкоштовним утеплення будинків. Усі ці заходи дають можливість англійцям за тепло в квартирі площею 60 кв. м платити 60 євро (1500 грн) в місяць, при середній зарплатні у 2630 фунтів (88,4 тис. грн).
У холодній Фінляндії були просто змушені вигадати ефективні способи заощадження на оплаті комунальних послуг, адже в місяць плата за «коммуналку» становить 200-300 євро, при середній заробітній платні у майже 2,5 тис. євро (66,5 тис. грн). Тож, тут у приватних будинках встановлюють теплонасоси (повітряні, ґрунтові або водні). Конденсатор насоса знаходиться зовні будівлі, а тепло йде в приміщення. При ціні в 3 тис. євро він дозволяє економити близько 30% електроенергії. Окрім того, місцеві жителі, як і англійці, роблять акцент на вмінні правильно одягатися: рятує додатковий шар одягу з вовни або флісу.
У більшій частині Японії, як і в деяких країнах ЄС, центрального опалення немає. Тому жителі обігрівають себе самі: окрім звичайних электробатарей і кондиціонерів у хід йдуть електричні килими для підлоги, і навіть ковдри з підігрівом. До речі, останнє нововведення дійшло і до України, але поки не користується широкою популярністю.
А от прогрес японських килимів дійшов до того, що його господар може регулювати температуру нагрівання, гріти якусь певну частину килима, а також виставляти таймер. Ковдри та килими допомагають японцям економити на обігріві повітря всієї квартири. Таким чином, рахунки за комунальні послуги у Японії трішки більші за українські: 6000-7000 ієн в місяць (близько 1200 грн). Але середня заробітня плата при цьому складає близько 310 тис. йен (56 тис. грн).
