Влітку Верховна Рада прийняла три закони які покликані сприяти комплексній і відповідальній енергомодернізації і повному та справедливому обліку спожитих комунальних послуг.
За останнє відповідає Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” , який не один рік гуляв парламентом у різних редакціях. На необхідності його прийняття наполягали експерти, міжнародні організації та громадськість. РПР визнав його по-справжньому реформаторським, проте в нього знайшлося й чимало противників, адже він припиняє звичну для України практику риболовлі в брудній водичці.
Які ж міфи розкручувалися довкола закону до й навіть після його прийняття та чи є під ними бодай якийсь ґрунт?
Щоб розібратись у цьому видання "Обозреватель" разом із Проектом USAID "Муніципальна енергетична реформа в Україні" підготували спеціальну інфографіку.
МІФ 1: Квартирні лічильники тепла та води можна викинути на смітник
Насправді це не так – адже квартирні лічильники тепла та води не менш важливі при комерційному обліку, аніж загальнобудинкові. Річ у тім, що згідно з законом, вузол комерційного обліку – тобто будинковий лічильник – слугує для вимірювання всього сукупного обсягу теплової енергії або води, спожитої в будинку. Але далі цей обсяг треба розподілити між мешканцями будинку – щоб ті по-справедливості розплатилися за спожите ними самими. Якраз для цього й служать квартирні лічильники, тобто вони все ще необхідні.
Візьмемо облік води: доведено, що точність будинкового лічильника вища, аніж квартирних. Тому принцип нарахування оплати за воду, спожиту будинком, такий: обсяг, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, буде розподілятися між усіма мешканцями будинку пропорційно до показників квартирних (розподільних) лічильників. При цьому, в законі докладно прописано подробиці розподілу, що враховують і витрати води на загальнобудинкові потреби, і несанкціоноване втручання в систему тощо.
Така система вирішує проблему різниці в показниках між будинковими та квартирними лічильниками в їх сукупності, викликану різними класами їх точності. Однак є нюанс – оскільки ключовий принцип закону – "усі ресурси, які зайшли в будинок, мають бути оплаченими", за витоки через діряві труби платитимуть самі мешканці будинку. Вихід – поремонтувати інженерні мережі, скориставшись допомогою різних програм співфінансування.
МІФ 2: В законі є формула, що зобов’язує платити не лише за себе, але й за сусідів
Це повна нісенітниця, покликана нагнітати негатив довкола закону. Насправді кожен і далі платитиме за те, що спожив він сам (вище ми описали, чому саме і як тут стають в нагоді квартирні лічильники). Однак і тут варто зауважити важливий момент. Якщо ваші сусіди шахраюватимуть із лічильниками – за це, в кінцевому підсумку, пропорційно заплатять усі (однак нові правила обліку та доступу до облікової інформації дозволяють швидко “вирахувати” шахрая). Те саме стосується і дірявих труб або вибитих вікон на сходових майданчиках: втрати води та тепла у будинку – на совісті самих співвласників, і тільки вони можуть їх усунути, як наслідок – зменшивши суми в платіжках.
МІФ 3: Збільшиться платіжка за рахунок додаткової графи: про оплату ремонту, обслуговування та повірки лічильників
І справді – в платіжках з’явиться нова графа, але це не збільшить загальної суми за послугу, як про це подейкують недоброзичливці. Все просто – більшість виконавців послуг ЖКГ уже заклали в тарифи витрати на встановлення та перевірку лічильників. Просто про це не прийнято говорити. Більше того – мешканці багатоквартирників, які встановили загальнобудинкові лічильники власним коштом, більше не платитимуть за їх встановлення в інших будинках, як це було дотепер, коли комунальні підприємства включали цю послугу в інвестиційну складову тарифу й рівномірно нараховували на всіх своїх клієнтів.
Тобто закон просто зробив таємне явним, оприлюднивши окремим пунктом в платіжці витрати, які раніше були "заховані" в тарифі.
МІФ 4: Виконавці компослуг можуть безкарно порушувати цей закон як їм завгодно
Це й близько не відповідає дійсності, адже у статтях 13-16 закону чітко прописано цілу низку фінансових санкцій до виконавців компослуг за його порушення. Разом із тим, деякі положення закону передбачають адміністративну відповідальність за його недотримання, зокрема, й для споживачів.
МІФ 5: Закон забороняє встановлювати теплолічильники в місцях загального користування
Це не так – закон напряму не забороняє, але й не зобов’язує встановлювати лічильники в місцях загального користування. Проте експерти радять скористатися можливістю такого обліку там, де вона існує – адже чим більше інформації про споживання ресурсів будинком – тим більше контролю над втратами води та тепла.
МІФ 6: Виконавці компослуг можуть ігнорувати закон, якщо в їхньому тарифі не затверджено встановлення лічильників
Насправді в законі прописано нову логіку встановлення загальнобудинкових лічильників, замість "заховування" цього пункту в інвестиційну складову тарифу на комунальну послугу. Закон передбачає - якщо співвласники не хочуть встановлювати будинкових лічильників води та тепла самостійно, оператор мереж сам його встановлює, а витрати на це стягує зі співвласників конкретного будинку у вигляді внеску, розстроченого на 5 років.
Взагалі ж існує 4 базові варіанти встановлення будинкових лічильників – усі вони наведені в інфографіці нижче.
М ІФ 7 : Закон зобов’язує переглянути договори про надання компослуг у багатоквартирниках
Є й такі, хто активно поширює трактування закону, що він начебто передбачає розрахунки на підставі будинкових лічильників, і відтепер договори повинні укладатися лише “колективні”, “на будинок в цілому”, а не з кожним окремим власником квартири або нежитлового приміщення. Далі – більше: деякі підприємства вже поспішили звернутися до ОСББ з вимогою укласти “колективний” договір про надання компослуг.
Насправді ж у законі взагалі не йдеться про укладання, зміну чи припинення договорів, адже це не його сфера регулювання – для такого є профільний закон "Про житлово-комунальні послуги". Закон про комерційний облік, до того ж,не містить ані вимог, ані дозволів щодо зміни або припинення раніше укладених договорів про надання таких послуг. Тому раніше укладені договори чинні у повному обсязі і немає жодних зобов’язань їх змінювати.
МІФ 8: Ініціювати встановлення будинкового лічильника мусять самі мешканці будинку
Іще один домисел, адже закон покладає саме на оператора зовнішніх мереж обов’язок ініціювати встановлення будинкового лічильника. Як ми вже писали вище – співвласників ніхто не питає згоди, вона в принципі презюмується. Однак ті оператори, які вже звернулися до ОСББ із листами щодо встановлення будинкових лічильників, дещо випереджають події. Адже закон вимагає, щоб оператор повідомив співвласників будівлі (а не ОСББ) про намір встановити лічильник в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів. А такий порядок наразі не затверджений.
Що ж, люди, призвичаєні до попередньої системи ЖКГ, і справді мають чимало підстав критикувати Закон "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання". І хоча більшість із них вигадані, як ми це довели вище, існують і цілком об’єктивні. По-перше, саме на споживачів лягають втрати тепла та води у самому будинку, спричинені застарілим обладнанням. По-друге, будинки, зрештою, мають бути оснащені лічильниками тепла та води – як загальнобудинковими, так і квартирними. Проте – якщо задуматися – це цілком логічні і корисні норми на шляху до підвищення енергоефективності житлових будинків та енергетичної незалежності України. Статистика чітко показує: тільки усвідомлення обсягів власних витрат стимулює споживачів економити, зокрема – модернізуючи інженерні мережі будинку. А це те, чого Україна зараз гостро потребує.
